Мир кави багатий і різноманітний. І звичайно, кожен напій - це безперечне віддзеркалення нашого життя, гіркого або солодкого, багатого і бідного. Куштуючи каву, ми п’ємо частинку нездійсненого.
Еспрессо - це життя. Гіркувата, але бадьорить. Перший ковток може здатися несмачним, але, допивши чашку, захочеться ще….. А зазвичай на другу просто не вистачає часу.
Капучино - закоханість. Терпко, потім солодко, легко, а проте - все те ж життя. Але моменти, коли солодко і терпко, - найкращі. До речі, завжди можна з’їсти пінку і не пити, але це мало кому приходить в голову. Мабуть, справа все-таки в поєднанні.
Латте - це мрії, эспрессо розбавлений молоком надії, і пінка. Та сама пінка, яка буває в капучино. Але немає кориці, немає тієї терпкості, яка дозволяє відчути момент.
Мокко - це меланхолія. Густа і тягуча. Але навіть в Мокко є молоко. І солодкість, та, яку не знайдеш в эспрессо. Її і відчуваєш не відразу, і кожного разу не про чень розумієш, чому замовив саме його. Тільки потім згадуєш, в той самий момент, коли стає солодко.
Айріш, кава по-ірландськи - пристрасть. Десь там, на самому дні, що обпалює алкоголь. Можна перемішати, тоді він практично не відчувається, якщо кава приготована правильно, звичайно. Але він там все одно є, і все одно неминуче п’янієш.
Рістретто - це смерть. Це коли все життя - одним ковтком. Випиваєш, просиш рахунок і вирушаєш. Зазвичай так.
Справжня любов - це домашня кава, яка зварена вранці на своїй кухні. Свіжомелений, бажано уручну. З корицею, мускатним горіхом і кардамоном. Кава, поряд з якою потрібно стояти, щоб не втік, інакше безнадійно зіпсується смак. Треба прослідити, щоб він піднявся три рази, потім налити ложку холодної води в джезву, почекати пару хвилин, щоб осіла гущавина. Кавою, яку наливаєш в стару улюблену чашку і п’єш, відчуваючи кожен ковток, щодня. Насолоджуючись кожним ковтком улюбленої кави..